Політичні партії – це занадто голосно
сказано. Утворення під такими «брендами» скоріше перебувають в ембріональному
стані, десь на другому-третьому тижні свого росту. Обриси плоду – є, але
невідомо чи все гаразд з інтелектуальним розвитком.
Радше, мова може йти про товариства з, ну
дуже обмеженою, відповідальністю, засновниками яких є певні особи, котрі
підбирають в команду персонал до свого образу й подоби.
Чужинцю, а тим більше чужинцю, з власною думкою
чи баченням ситуації, її розвитку, туди - зась! Навіть якщо вдасться туди
«просочитись», то ненадовго. Партійний механізм, нещадний й безжальний до
чужорідного тіла, вмить виявить такого і, або перемеле, вирівнюючи зі всіма
іншими, або викине, як непотріб, у відходи. Залізний закон «природного
партійного відбору». Непохитний,як сама створена система.
Ідеологічна складова будь-якої партії – річ
вторинна і відіграє лише іміджову, виставкову
роль. Для прикладу. Чи можна вирізнити право-ліберальні партії (НУ, ПР),
відкинувши псевдо гуманітарну складову? Як на мене, жодної різниці.
Так само і з, так званими, «лівими
партіями». Різниця, хіба, в назвах і гучності лівацької риторики.
Тут мова може вестись винятково з точки зору
одвічного українського питання – ГЕТЬМАНСТВА! Маючи за плечима «партію», нехай
навіть лише з назвою, але печаткою в кишені, кожен з таких «гетьманчиків»
відчуває і спонукає інших відчувати, свою «важність», яко виразника волі
«громадянського суспільства». Маса – «ведеться».
Зародкові ідеологічні партійні утворення,
при всьому розумінні потуг, в той, чи інший спосіб, скочуються до вищезгаданого
еталону. Поодинокі яскраві представники у їх рядах – лише зайвий раз підкреслюють
безпробудну сірість основної маси. Або глибинну невідповідність й
суперечливість СЛОВА і ДІЛА, ГАСЛА і
ЧИНУ.
Одним словом, партії варті своїх лідерів, а
лідери – партій.
Немає коментарів:
Дописати коментар