Однозначно, події Майдану, анексія Росією Криму, нинішні події на
сході держави змінили Європу. Змінили її бачення, ставлення до Росії та
України. Зрушили із закостенілого стану приспані довголітнім «переїданням» й
мнимим благополуччям страхи воєнного вторгнення на свою територію чужоземців.
Шокувала реальність такого сценарію у 3-му тисячолітті.
Це – добре.
В цьому ж контексті варто згадати, що ЖОДНА з країн, т.зв.,
«старої Європи» з кінця Другої світової війни не вела НАЗЕМНИХ воєнних дій.
Участь обмежених контингентів у миротворчих операціях – не рахується. Там інші
завдання й інші засоби.
Доцільно розглянути тріаду складових – економічну, військову,
ментальну, нинішнього буття Європи.
Економічна. Європа цілковито залежна від російських
енергоносіїв. Вона, як і Україна, «щільно» сидить на нафтогазовій «голці»
північно-східного партнера. Сюхвилинна відмова – нереальна.
Щонайменше два-три роки, і то, за певних геополітичних умов. Маються на
увазі, взаємовідносини з Іраном, країнами Аравійського півострова. Додаткові,
чималі, інвестиції в інфраструктуру. Глобалізація світової економіки, російські
«нафто долари» дали можливість входження капіталів партнера в ключові
економічні сектори та проекти заходу. Не обов’язково напряму. Є десятки, якщо
не сотні, способів не виявляти свою присутність. Скажімо, у світових медіа. Про
реальний сектор економіки годі говорити. Багатомільярдні угоди на постачання
новітньої зброї (бодай, французькі «Містралі») й технологій також даються взнаки.
Мниме заохочення до спільних проектів енергопостачання (Північний, Південний
потоки). Поділяй і владарюй – вічно живе гасло.
Військова. Нещодавня заява Генерального секретаря
НАТО щодо відсутності можливостей воєнного впливу на агресора з боку Альянсу –
розставила крапки над «і». НАТО – винятково бюрократична структура, без жодних
важелів реального впливу на ситуацію. При всій позірній могутності, це
Колос на глиняних ногах. Грубо кажучи, опудало для наляканих горобців. Ми ж
маємо справу з «неляканим ідіотом». Важко уявити собі дії НАТО при агресії щодо
країни-учасниці. Насправді, важко. Можливо, через те, що ще такого не було. І
тільки через це. Сьогодні
обходитись наявністю НАТО лише як «фактора стримування» -недостатньо. Та й -
небезпечно.
Розгортання активності у протистоянні з воєнною агресією супротивника,
за тими ж таки твердженнями натівського керівництва, у часовому вимірі
становить від 2-3 місяців до півроку. Мається на увазі – бюрократичне узгодження
дій членів Альянсу, погодження національних органів влади країн-учасниць на
застосування збройних сил тощо. Не слід скидати з рахунку й формування єдиного
координаційного центру керування, якщо на це буде політична воля, та
безпосередньо військових підрозділів.
Ментальна. Помилкою Європи є калькування своєї
ментальності, способу мислення на Росію. Її спосіб мислення не піддається
законам логіки і канонічному сприйняттю. Це вивихнутий розум цинічного,
брехливого маніяка. Ментальність Росії це – говорити не те, що думаєш, а робити
- не те, що говориш. Ось альфа і омега російської суспільної філософії. Європа
цього не усвідомлює. Принаймні, «стара Європа». Вона ще живе «застарілими» поняттями світо порядку, які
передбачають неухильне дотримання укладених міжнародних договорів, виконання
взятих на себе зобов’язань. Силою права, а не правом сили.
А тому. Європі потрібен свій «майдан». Мають самоорганізуватись
ті, хто знає що таке Росія. Ті, в кого ще жива пам'ять перебування у Союзі, чи
Варшавському Договорі. Вони, принаймні, знають чого можна очікувати від
«партнера».
Головними вимогами «євромайдану» повинні бути – створення Енергетичної
комісії ЄС, єдиного для Європи органу у перемовинах з Росією щодо постачання
нафти і газу. З єдиними для всієї Європи умовами та ціновою політикою.
Створення єдиних збройних сил НАТО (поряд з наявністю національних). Боєздатних, вишколених підрозділів
негайного реагування. З єдиним центром командування та прийняття рішень. Це мають бути підрозділи атаки й
стримування «першого удару». У їх формуванні, в першу чергу, повинні взяти
участь країни, які мають воєнний досвід ведення наземних бойових дій у сучасних
умовах. Хто не з чуток знайомий з поняттям «гібридної війни». США, Хорватія,
Сербія, Велика Британія.
Створення на східному кордоні ЄС форпосту, а не буферних зон,
безпеки. Від Норвегії на крайній Півночі до Азербайджану – на Півдні. З можливістю укладання окремих, чи окремого
оборонного воєнно-політичного договору з країнами не учасниками НАТО на випадок
воєнної агресії третіх країн стосовно країни-учасниці такого договору.
Для початку, цілком достатньо.
Олег Мартинюк
ІГ «Єдина країна. Реформи»
ЕАГ «Фокус»
Немає коментарів:
Дописати коментар