Вчора до мене зателефонував
друг дитинства. Звучить не зовсім звично, коли ти вже на шостому десятку.
Написав і стало страшно. Реально страшно. Як мало залишилось.
Та не про те.
Сашко зателефонував лише за
тим аби поцікавитись за кого голосуватиму.
Для багатьох виглядатиме дивним, що
старих дядьків займають такі дивні питання. Хіба не все одно хто буде побіля
корита? Всі вони однакові. Від нас нічого не залежить. Ось основні тези
нинішніх молодих. Не всіх. Основної маси.
Сьогодні ж зранку мав
приємність зустрітись і з іншими. Тими для кого доля Батьківщини не порожній
звук. Те, чим вони займаються – не робота, а – поклик. Молоді, і не такі й вже
молоді, бандерівці. Пишу це без лапок. Бо, насправді, це люди чину, а не
пустопорожніх слів. І бачу себе у них. Трохи інших. Розумніших, обізнаніших,
можливо, мудріших. Це не похвальба. Бо не пристало у таких роках підлещуватися
до молодих. Ще й у такий спосіб. Тішуся, що є такі. Разом з тим, боязко мені за
них. Без пояснень. Мудрий зрозуміє, а дурному – без потреби.
Повертаючись до Сашкового
дзвінка.
Довго вагався, говорили
багато. Перемивали кісточки, згадували «косяки».
Що залишилось у «сухому
осаді»?
На вибори йти обов’язково!
Голосувати потрібно!
Не за «покращувачів»!
Маємо ТРИ варіанти!
ОБИРАЙМО!
Немає коментарів:
Дописати коментар