Давайте одразу домовимось про назви і дефініції.
Відкинемо двозначність й підміну понять. Поглянемо на причини, а не наслідки. Речі назвемо своїми іменами.
Так буде простіше і справедливо.
Ось вже другий тиждень «бурлить» тернопільська
журналістська спільнота. Призупинило діяльність одне з інтернет-видань. Не
гірше і не краще від багатьох інших йому подібних. Не скриватиму, на початках,
навіть було цікаве.
Причина? Для мене, відверто кажучи, не до кінця
зрозуміла. Але, не в цьому суть. Одразу «стурбована громадськість» захлинулась
вереском про утиски свободи слова однією з політичних сил. Більше того,
звинуватила у цензурі її лідера.
Навіть плакатик намалювала і вийшла на «акцію». Хоча,
про «акції» й «акціонерів» - іншим разом.
То ж у чому проблема? І звідкіля ці «драконівські»
випади з боку політичної сили, яка анонсує свою проєвропейськість?
Спробував розібратись. Принаймні, для себе. У душі ж
я – демократ!?
Видання опублікувало матеріал щодо кандидата в
народні депутати на одному з мажоритарних округів.
Кандидат прочитав, дізнався про себе багато нового і
вирішив, що цей матеріал принижує його честь та гідність і не відповідає
дійсності.
Що робити?
Оскільки політична сила, репрезентантом якої він є,
сповідує європейські цінності, кандидат попередив видання, що вимагатиме
спростування й компенсацій у судовому порядку. І надіслав виданню та його
провайдеру (не впевнений, що так та організація називається) проект позовної
заяви. Із зазначенням бажаного для нього розміру компенсаційних виплат за «поругану»
честь.
Ось тут і почалося найцікавіше.
Провайдер(?) прикрив видання. Що і як він там
пояснював, знову ж таки, залишається в тумані.
Недомовки й напівправда – найгірше, що може бути.
То хто ж винен у тому? Хто наступив на горло голосу
правди? Хто перекрив клапан вільнодумства? Фактично – провайдер, опосередковано
– кандидат! Принаймні, так виглядає. Висновок настільки очевидний, що і не
вимагає додаткового тлумачення. Злий кандидат, вовк в овечій шкурі своєю
загребущою волохатою лапою зачовпив рота ярим борцям з несправедливістю та
невтомним шукачам правди в інтернетівських ЗМІ.
Як казав один мій знайомий: «Воно то – так, але
трошечки – не так!»
Давайте поставимо себе на місце кандидата. Якийсь ресурс
«відкопав» (а всі ми знаємо, як воно «відкопується») не першої свіжості «сенсацію»
і розмістив на своїх шпальтах. «Сенсація» - задавнена, як вже казали, дурно від
неї пахне, до того ж, обсмоктана, обглодана зі всіх боків, з «довгими вухами»,
що стирчать із відомого вам «огороду», а ще й така, що НА ВАШУ ДУМКУ, не
відповідає дійсності. Ваші дії?
Були б ви «азіатом» - біту в руки і «праведний гнів»
- на голови супостатів! Але ж – ні, ви – «європеєць». Тому, покопирсавшись у
друкованій літературі, поспілкувавшись з «вуйком Гугльом», відкриваєте для себе
цивілізований шлях – похід до суду з позовом про захист. Будучи людиною, від
народження, делікатною, надсилаєте ПРОЕКТ позову ймовірним відповідачам, щоб не
було це для них сюрпризом, а разом з тим, відкриваєте шанс мирного врегулювання
ситуації. Нормальний хід!
Поясніть мені де тут ущемлення СВОБОДИ СЛОВА? Не хочеться
повторювати банальних речей, але мушу. Свобода однієї особи закінчується там,
де починається свобода іншої. Аксіома! Свобода висловлювання різного роду
припущень закінчується там, де починається свобода захисту від брехні. Логічно?
Для цього перетину інтересів, пограниччя СВОБОД у цивілізованих суспільствах й
існує суд. Хай він розсудить. Знайде баланс здорового глузду боротьби протиріч.
Можна дорікнути нашим судом. А це вже, панове, окрема
розмова. Довга і неприємна. Для всіх нас. З нашим ставленням до цієї
інституції, з нашими діями і бездіяльністю. З нашою апріорною душевною і
духовною, вибачайте, «гнилістю». Окрема розмова.
Повертаючись до «конфлікту».
Знову перепитаю. Де тут наступ на свободу слова? Очевидно
ми порізному сприймаємо й розуміємо це словосполучення.
Для мене свобода слова - вільне висловлювання своїх поглядів, думок,
суджень, ставлення до політики і політиків, незалежно, чи у владі, чи в
опозиції. Але, в той самий час, це реальне право на захист від брехні, наклепу,
брутального обливання брудом.
Коли ж під «свободою слова» дехто розуміє свободу
словоблуддя, безвідповідальне молотіння язиком, мов помелом, ще й коли це
робиться в письмовій формі – це для мене неприйнятно! Це – не «свобода слова»,
це – щось зовсім інше.
Не варто забувати, що кожна річ має два боки, дві
сторони. Зокрема, право – передбачає обов’язок, проголошене слово –
відповідальність за сказане. Інакше – безлад і вседозволеність.
Хотів ще про заробіток і заробітчан на благодатній
ниві поборників «свободи слова», але – не буду. І вищевикладеного вистачить для
інтенсивного слиновиділення патентованих «громадських діячів» і «кришталево
чесних журналістів».
Успіхів! І припасіться хустинками, аби не
захлиснутись.
Немає коментарів:
Дописати коментар