БЛІЦ-КРІҐ ВЛАДИ

Потрібен був бліц-кріґ. Миттєва, переможна війна. Потрібна була обом сторонам, і владі, і опозиції. Для влади, завідомо, як вони думали, виграшні «травневі свята», вилилися в негатив. Напомповані «антифашисти» переплутали всі карти. Замість тріумфу – отримали ганьбу. Зондеркоманді «записних солістів» з натугою доводилось відбиватись від справедливих нападок, як скривджених журналістів, так й опозиції.

За «нанайськими» ігрищами навколо виборів до Київради та Київського міського голови, якось непомітно підійшли до проміжних виборів 2 червня. 117 позачергових виборчих кампаній по всій Україні. В органи місцевого самоврядування та міських, сільських голів. Опозиція, чомусь, наголос зробила на Василькові. Навіть, ніби, узгодила єдиного кандидата. Можна погодитись і з цим.

Минуло 2-ге червня. Зі 117 виборчих кампаній, у 106 (за іншими даними – 101) перемогу отримали представники партії влади чи її висуванці. Не тільки на південному сході, а й у Тернопільських Касперівцях (зрозуміло чому). Та й решта, т.зв. «безпартійних», особливого оптимізму для опозиції не становлять. Більше того, у сумнозвісному Алчевську до суду подає «комуніст», що зайняв 2-ге місце.

Для влади бліц-кріґ вдався на славу. Знову є про що говорити, підупалим було, навіженим. Чим і скористались. І ще довго будуть користатись.

Залишається відкритим питання. ЧОМУ ТАК СТАЛОСЬ?

Ми вже втомились повторюватись, пишучи про наше бачення причин.

По-перше, як би комусь не хотілось, як би там не «мантрували», які б хороші слова не говорили. Відсутня єдність опозиційних сил. Ідеологічна, організаційна, та будь-яка!

По-друге, вождистський характер утворень, що входять до Об’єднаної Опозиції. Якщо для однієї з партій це – природно й логічно, то для інших, які позиціонують себе, як ліберально-демократичні, таке явище є згубним і неприроднім.

По-третє, цілковита відсутність плану дій. Притомного й зрозумілого. В першу чергу для широкого загалу. Інколи виникає таке враження, що діють навмання, сподіваючись на російське «авось».

Вчетверте, повне нерозуміння того, що акцію «Вставай Україно!» слід проводити іншими методами й засобами. Походеньки з прапорами – добра справа, але – недостатня.

Одвічне питання. ЩО РОБИТИ?

Якнайскоріше запустити об’єднавчі процеси. Запустити знизу, не зважаючи на лемент різномастих місцевих партійних князьків. Слід об’єднувати не вождів, а партійні організації, якщо ще такі залишились. Об’єднувати жорстко, викидаючи баласт без жалю.

Де існує боротьба «побратимів» по ОО, розпускати організації, створюючи на їх місці нові. З обов’язковою перереєстрацією членів організації. Саме у цьому питанні має домінувати принцип: «Краще менше, але – краще!». З того, що є сьогодні: ОО + «Свобода» та купа «не приєднаних самостійників» необхідно зробити через «Об’єднання ліберал-демократів та націонал-демократів» + «Свобода» та об’єднання націоналістичних організацій (від «Тризуба» до всіх ОУН)» щось на зразок, назвемо умовно, «Демократи» + «Націоналісти». Єдиної опозиційної партії створити не вдасться, як би цього не хотілось. Та й, до речі, непотрібно. Тому що таке примусове об’єднання носитиме аморфний характер і буде недієздатним. Висловлювання Гурвіца – тому приклад.

Виробити Програму дій, принаймні, першочергових. Чітку і зрозумілу.

Акцентувати свою роботу в низових ланках. З перемог у маленьких битвах складається велика звитяга. Приймати участь у всіх проміжних виборах, незалежно чи це у великих містах, чи у найглухіших селах. І - перемагати!

Часом видається, що в опозиції повністю відсутня аналітична служба, а коли й існує (знаю, що існує), то займається всім чим завгодно, крім аналітики. Превалює «культмасовий сектор» та «масовики-затійники». Їх роль ніхто не применшує, але, інколи, повинен працювати й мозок!